Александр UR5FIL
Експедиція Буве 1738 року в пошуках казкової, невідомої Південної землі є продовженням проєкту Полім’є де Гонневіля, розпочатого ним у 1654 році. Посилаючись на записки Полім’є, Буве тричі подавав прохання про спорядження експедиції в пошуках землі Гонневіля, яка хвилювала уми французів уже майже сто років.
Абат Полім’є (Binot Paulmier de Gonneville), оголосивши себе нащадком вождя племені Абраско в далекій заморській землі, виконуючи заповіт свого предка, просив Папу Римського та короля Франції направити туди місію, яка відкрила б Франції безмежні скарби Південного континенту.
У 1654 році Полім’є пише свій перший 17‑сторінковий документ з описом цієї землі. Згідно з ним, 160 років тому, у 1503 році (в період відкриття європейцями існування Північної та Південної Америки), капітан Гонневіль, прямуючи на південь Африканського континенту з Нормандії, потрапив у шторм і, підхоплений вітрами, через кілька тижнів опинився в невідомій Новій землі далеко на півдні.
Проживши там близько пів року в райських умовах і взявши із собою Ессомерика, сина вождя місцевого племені Ароска, Гонневіль повернувся до Франції, пообіцявши повернути Ессомерика через 20 місяців, навчивши його сучасних мистецтв. Капітан одружив його зі своєю дочкою, охрестив, але обітниці так і не виконав.
До 1664 року праця Полім’є розрослася до 200 сторінок, додано карти, опубліковані відомим французьким картографом Antoine De Fer у Парижі в 1650 році, посилання на третіх осіб та архіви Адміралтейства, які мали переконати поважну публіку в достовірності описів.
Молодий лейтенант Jean‑Baptiste Charles Bouvet de Lozier, з юності захоплений цією історією, нарешті отримав призначення очолити експедицію в пошуках Південної землі.
Два вітрильні судна «Егль» і «Марі» вийшли з Бретані 19 липня 1738 року. Діставшись острова Святої Катерини в Бразилії, вони повернули на південний схід, сподіваючись виявити Terres Australes між мисом Горн і мисом Доброї Надії, край якого був позначений на карті як Terre de Vue (близько 45° пд. ш.).
Попри південні широти, ставало дедалі холодніше, і жодних ознак фантастичної землі не було. Рухаючись уздовж айсбергів і кромки льодів, лише 1 січня 1739 року було помічено в тумані мис скель у координатах 54°20' пд. ш., 25°47' сх. д.
Одразу слід зазначити, що точних приладів визначення довготи тоді ще не було винайдено. Основну похибку давала неможливість точно визначити час. Пісочний годинник не забезпечував потрібної точності. Морського хронометра (спеціального морського годинника, стійкого до хитавиці) ще не існувало. А постійний туман і хвилювання збільшували помилку в рази.
Нульовий меридіан на карті De Lisle проходив через острів Фуертевентура Канарського архіпелагу, як і в картах Птолемея (150 років до н. е.), у яких розмір земної кулі був зменшений майже на третину, а Христофор Колумб, користуючись подібними, був упевнений, що найближчий шлях до Індії лежить у західному напрямку.
До речі, знаменитий пам’ятник Колумбу на набережній у Барселоні вказує в напрямку острова Буве, а не Америки.)))
Після повернення до Франції Буве призначили губернатором острова Реюньйон. Полім’є був призначений Папою Римським офіційним вікарієм на землі Гонневіля. А в результаті подальших пошуків землі Гонневіля у 1772 році був відкритий архіпелаг, названий згодом Кергелен (FB8XO — у десятці перших моїх SWL QSL у 1976 році).
73! (За матеріалами ‘A Half Millenium of Hope’, First‑Aboriginal‑Convert.pdf)
PS Переклад і факт‑чекінг — AI
